Так буває – життя плине, людина займається звичною справою: день за днем, рік за роком – стабільна робота, колектив, заробітна плата від авансу до зарплати…Та, в один момент, у кожного з різних обставин, все взяло і змінилося…
Це історія колишньої безробітної Овідіопольської районної філії Горупи Наталії Богданівни: «В свої 52 роки де і ким я тільки не працювала… З 4-го класу мріяла стати швачкою. Моя мама та бабуся привчили ще змалечку до цієї справи. Пам’ятаю, як із захопленням споглядала за їхньою майстерністю. Бабуся вишивала все: килими, рушники, картини і навіть ікони, мама ж трохи менше, але навички теж були. Я ж, малою, беручи приклад з бабусі шила одежинку, на тоді ще радянські, і чомусь завжди роздягнені, ляльки», - посміхаючись говорить Наталія. «Думала, що виросту і стану професійною швачкою або ж модельєром. Та, на жаль, не так сталося, як гадалося, тяжкі часи перебудови не залишали великого вибору і я змушена була йти працювати після закінчення школи, залишивши свою мрію « на потім». В 2019 році, звернувшись до Овідіопольської районної філії за пошуком роботи, дізналась від кар’єрних радників про можливість отримати професію швачки в ДНЗ «Одеський ЦПТО ДСЗ». Ще деякий період я вагалася, чи не завадить мій вік навчанню, подальшій роботі і чи, справді, в цьому є моє покликання. Півроку професійного навчання в супроводі майстрів своєї справи додало мені ще більше впевненості, що я хочу займатися тим, про що мріяла з дитинства, хочу творити, хочу бачити, як тканина перевтілюється у вишукане вбрання і, так як у дитинстві, шию одяг – тільки вже для дорослих людей», – знову посміхнулася Наталія. «Вірите, я щаслива, і хто б в мене не запитав чи задоволена я своєю роботою, скажу тверде «Так!»