Законом України 540-IХ від 30.03.2020 внесені зміни до Закону України «Про зайнятість населення». Зокрема до ЗУ «Про зайнятість населення» було додано статтю 471, що передбачає виплату допомоги по частковому безробіттю на період здійснення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином. Право на допомогу по частковому безробіттю відповідно до цієї статті мають застраховані особи, з якими роботодавцем оформлено трудові відносини (крім осіб, які отримують пенсію).
Згідно норм закону механізмом отримання часткової допомоги по безробіттю зможуть скористатись наступні суб'єкти господарювання, що займаються діяльністю у сфері виробництва:
- віднесені до малого бізнесу - суб'єкти господарювання, у яких середня кількість працівників за звітний період не перевищує 50 осіб та річний дохід не перевищує суму, еквівалентну 10 млн. євро, визначену за середньорічним курсом НБУ.
- віднесені до середнього бізнесу - юридичні особи, у яких середня кількість працівників за звітний період складає від 50 до 250 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності складає від 10 до 50 млн. євро, визначену за середньорічним курсом НБУ.
Для отримання допомоги роботодавець має право звернутися до центру зайнятості, за місцем реєстрації його як платника єдиного соціального внеску протягом 30 календарних днів з дня зупинення (скорочення) виробництва та подати необхідні документи:
1) заяву у довільній формі;
2)копію наказу із зазначенням дати початку зупинення (скорочення) виробництва та переліком заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби;
3) відомості про працівників, у яких виникло право на допомогу по частковому безробіттю;
4) довідку про відсутність заборгованості з виплати заробітної плати та сплати ЄСВ, що виникла протягом 5-ти років, що передують року зупинення (скорочення) виробництва.
Допомога по частковому безробіттю встановлюється за кожну годину, на яку працівникові було скорочено передбачену законодавством тривалість робочого часу, із розрахунку двох третин тарифної ставки (окладу), встановленої працівникові відповідного розряду і не може перевищувати розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом.