Мене звати Гринішин Геннадій. Я живу в місті Кодимі, тут колись працював, одружився та маю чудову сім’ю. Але з роботою тут не густо, а в мене двоє діточок. Тому доводилось шукати роботу деінде. Спочатку в Подільську працював охоронником в супермаркеті, потім взагалі подався підкорювати Одесу. Але не вийшло, та й що це за сім’я , коли всі нарізно. Так ось сталося: залишився без роботи в червні цього року. Спочатку навіть зрадів, що повернуся додому, а потім буду шукати роботу десь поблизу, а поки мені порадили звернутись до центру зайнятості. Чесно кажучи , не дуже сподівався.
У вересні приходжу на призначений час. Дивуюся цивілізованості процесу: мінімум черг, на талончику – номер столу, викликають кожного за прізвищем. Хотів би – не промахнешся. Пояснюю працівниці суть своєї проблеми. Вона у відповідь пропонує два варіанти. Перший – зібрати необхідні папери і зареєструватися, як безробітній. Другий – спробувати передивитися вакансії. Власне, я й прийшов, щоб роботу знайти. Переглядаємо наявні вакансії. М-да, не густо. Вирішив поки зареєструюсь, а потім перепочину і знову поїду, можливо за кордон. Працівниця дає ще один талон на семінар. Йду. На семінарі розказують про послуги центру зайнятості, про обов’язки, про вакансії. І тут я почув що Територіальний центр шукає водія, хоча зарплата не дуже. Але я вирішив спробувати. Взяв направлення, домовились про зустріч з керівником і ось із жовтня я вже на роботі.
Дякуючи центру зайнятості я отримав роботу і залишився вдома разом зі своєю сім’єю. Тож хочу порадити всім, хто шукає роботу, звертайтеся до центру зайнятості там дійсно допомагають.