Кожен день нові історії, нові долі, нові очі – з блиском, з надією, з відчаєм, зі смутком, з радістю, з перемогою… І є перше бажання – вислухати, підтримати та головне – допомогти працевлаштуватися.
Якщо це дійсно вдається – радієш за людину, як малеча.
Твоя підтримка може бути різнобічною: тут і психологічна допомога, і написання резюме разом, тестування, підготовка до співбесіди з роботодавцем та просто щира розмова. А головне – спроба стати тією клейкою субстанцією у відносинах між нашим клієнтом та роботодавцем.
Історія перша: Покликання
Галина, 25 років, з вищою дошкільною освітою, прийшла по допомогу знайти нову роботу в Ізмаїльський міськрайонний центр зайнятості. На момент звернення вона працювала у приватного підприємця «баристою». Їй було запропоновано вакансію вихователя у дитячому садку «Парус».
Але жінка розповіла, що колись працювала саме у цьому ж садку, у ясельній групі. З часом Галина відчула, що готова працювати з діточками старшого віку.
Тому і звільнилась, не повідомивши керівництво про істинну причину звільнення. Через деякий час героїня історії пошкодувала про це, занудьгувала по роботі за покликанням, але вважала повернення неможливим: їй було незручно перед роботодавцем. Все це вона із сумом розповіла при зустрічі…
Ось саме тут і довелося займатися прямим посередництвом: включати всі навички дипломатії в переговорах з керівником дитячого закладу; розповідати їй всю правдиву історію про наше протеже - її необміркований крок, причину звільнення, пізні каяття, невпевненість, сором’язливість, молодість. Спробували переконати в тому, що зважене і на сьогодні вже усвідомлене рішення працювати за покликанням, спеціальна освіта, досвід роботи з дошкільнятами, ії особисті риси характеру - все це вкупі дорогого коштує. На наше прохання надати ще один шанс молодій дівчині, керівник відреагувала дуже чутливо та небайдуже.
Галину взяли вихователем до старших діточок, як та і мріяла, та в неї з’явилась можливість виправити помилку і почати все з чистого листа…
Порозуміння знайдено – роботодавець нас почув, допоміг. Для цього потрібно було знайти слова, які не зуміла сказати сама клієнтка.
Це лише епізод у долі людини, але можливо саме з таких маленьких, на перший погляд, крихітних подій складається щось велике та важливе в нашому житті.
Історія друга: Назустріч мрії
Про щасливих писати приємно. Щасливі люди відрізняються своїм променистим поглядом. Їх очі горять вогнем надії, віри, ентузіазму і ти мимоволі переймаєшся їх ставленням до життя та піддаєшся харизмі людини, що випромінює позитив. З ними цікаво, бо сам навчаєшся чомусь новому, насичуєшся свіжим диханням життя, отримуєш той енергообмін, від якого з’являються сили та бажання по справжньому допомагати.
Дівчина Надія, теж звернулась до центру зайнятості по допомогу. Вона переїхала до нашого міста Ізмаїл з іншого регіону за місцем роботи чоловіка. В арсеналі у неї - вища освіта за фахом «Облік та аудит», досвід роботи, знання двох іноземних мов та незвичайне хобі – арт-дизайн. Це сучасне мистецтво, де використовуються несподівані і екзотичні комбінації кольору, фактури, матеріалів, нестандартних образів. На протязі майже цілого року Надія вивчала техніку малювання епоксидною смолою. Як розповіла нам наша героїня, вона так сильно захопилась цим малюванням, що навіть не вистачало часу на сон. Так в неї народився проект «Modus Vivendi» - «Спосіб Життя».
До нас вона звернулась з проханням допомогти працевлаштуватися, бо нікого не знала у незнайому місці – всі друзі, рідні залишились у далекому Дніпрі. Коли Надія показала свої незвичайні, заворожливі картини, дизайнерські вироби – картину-часи, підставки, журнальний столик та інше. У нас зародилась спільна ідея зробити маленьку рекламу для цієї талановитої дівчини на найближчому заході центру зайнятості – Ярмарку вакансій. Підготували виставку її робіт, директор презентував молоду художницю великій кількості гостей, що завітали до нас на ярмарку; місцеве телебачення взяло інтерв’ю. Результат був багатонадійним: її роботами зацікавились директор меблевого салону та приватний підприємець, що має бази відпочинку на Чорноморському узбережжі; обмінялись візитками з художницею представники роботодавців місцевих готелів та ресторанів.
Нам це вдалося - ми всі раділи успіху нашої героїні! Надію та її роботи побачили, коло її нових знайомих зросло, а з ним у неї зросло бажання творити нове, рухатись з новими планами до своєї мрії. Попереду у Надії – навчання, вдосконалення, розвиток майстерності, нові друзі, нові ідеї, нове життя в новому місці. Ми зробили свій маленький внесок до змін у її долі.
Такі історії дають нам стимул творити добро і надалі, бачити в кожній людині потенціал, розвивати в собі небайдужість у будь-яких ситуаціях, бажання служити людям.