Жила собі в Ізмаїлі жіночка. Весела, розумна, активна і гарна. Ким тільки їй у житті не довелося працювати: і телефоністкою, і діловодом і ще багато ким. Звуть її Лілія Володимирівна Попова. До 2013 року працювала вона продавцем-консультантом. У зв’язку з реорганізацією приватного торгового підприємства вона була звільнена за згодою сторін. Вирішила вона звернутися до Ізмаїльського міськрайонного центру зайнятості аби знайти нову роботу. Відвідуючи семінари, спілкуючись з фахівцями отримала багато корисної інформації. У тому числі й про можливості отримати додаткову освіту. І використати цей шанс знайти для себе щось нове, пройти ще крок у професійному житті.
Професія «касир-контролер», яку Лілія Володимирівна отримала завдяки курсам від служби зайнятості в Одеському центрі професійно-технічної освіти, допомогла в подальшому стати не лише кваліфікованим касиром, а й здобути навички товарознавства по різних групах товару, ближче познайомитися з економікою підприємств та маркетингом. Дізналась пані Лілія про етику та естетику, вміння спілкування з покупцями. Ознайомилась з технікою пошуку роботи та спілкування з роботодавцем.
Після успішного закінчення курсів Лілія Володимирівна влаштувалася на роботу в торгове підприємство і вдало справлялася з посадою продавця-касира непродовольчих товарів.
За час навчання (а це не багато, не мало – трохи більше півроку) пані Лілія знайшла багато друзів і знань, а головне бажання вчитися, і розвиватися далі. Саме з цією метою у 2014 році вона знову звернулася до Ізмаїльського центру зайнятості для отримання нової професії «касир в банку». І за вісім з половиною місяців, отримавши нову освіту, у 2015 році успішно відкрила підприємницьку діяльність. Але через труднощі, пов'язані з оподаткуванням підприємств, закрила ФОП і в 2017 році знову звернулася за допомогою у центр зайнятості. І на цей раз проявила наполегливість і бажання вчитися далі.
Закінчивши кваліфікаційні курси за професією «Адміністратор» і отримавши нову професію, пані Лілія працювала адміністратором торгового залу в магазині. Під час і першого, і другого, і третього навчання в Одеському центрі профтехосвіти Державної служби зайнятості, як і всі іногородні слухачі, вона проживала у гуртожитку навчального закладу.
Керівництво та персонал гуртожитку помітили Лілію Володимирівну та її активну життєву позицію, бажання розвиватися та працювати. І зовсім не випадково через деякий час вона отримала пропозицію від ДНЗ «Одеський центр ПТО ДСЗ» на посаду чергового адміністратора в гуртожитку, де працює й донині. Приїжджаючи у відрядження до ОЦПТО ми часто спілкуємося з Лілію Володимирівною. І кожного разу вона висловлює слова подяки усім фахівцям Ізмаїльського міськрайонного центру зайнятості за їх компетентність, чуйність та бажання допомогти, а фахівцям з Одеського ЦПТО за якісні знання. Навіть висилаючи світлини для цього матеріалу пані Лілія написала: «Від себе я можу додати, що завдяки нашому Ізмаїльському центру зайнятості і дуже компетентним чуйним працівникам я отримала професію, за якою з задоволенням працюю».
Отже, обговорюючи приказку «вчитися ніколи не пізно» і приклади її застосування варто сказати, що пізнання – це єдиний спосіб розсунути межі можливого, переглянути ставлення до себе, вибратися з депресії і зневіри. Приказка зводиться до тієї простої істини, що дізнаватися нове, незвідане не соромно. Зовсім неважливо, скільки людині років. Тому потрібно постійно відкривати для себе нове, не заради ефемерного внутрішнього розвитку, а щоб життя було насиченим і повнішим.